Життя великого поета – сонет любові до рідного народу. Всім своїм єством відчуваємо кожну нотку його поезії. У ній біль і смуток, одкровення і переживання, щира думка і непохитна віра.
У нашій сім’ї шанують слово Тараса. А хіба можна не любити того, що звучить у батьківських устах як пророцтво? Мережаться думки Шевченковою поезією, котру люблять з дитинства, а рука фіксує на папері власні поетичні рядочки. Так, ми пишемо вірші. Можливо, цим важко здивувати оточуючий світ. Та це не основне. Головне, що йдуть вони з душі, допомагають побачити світ, вчать жити з відчуттям краси.
Тарасе, ти справжній мудрець! Адже не одне покоління зазирало і зазирає у скарбницю “Кобзаря”, щоб пізнати минуле і знайти шлях у майбутнє. Ми – маленькі зернинки українського роду, але мріємо прорости врожайним колосочком на ниві ЖИТТЯ. А ти, як небесне світило, що вабить світлом і теплом. Ти надихаєш нас на поезію, а отже даруєш іскорку таланту. Чи засяє вона на зоряному небосхилі? Це невідомо. А ось любов’ю до світу у нашому серці вона спалахнула одразу…
Урок, присвячений Т.Шевченку у 1в класі.
